"Хочу побачити Донбас Арену": Пятов про вихід зі збірної України та плани на майбутнє
Поділитися
Український голкіпер Андрій Пятов влітку оголосив про свій вихід зі складу збірної України, а взимку на початку повномасштабного вторгнення виявив бажання йти до складу тероборони.
Які плани на майбутнє в українського відомого футболіста в інтерв’ю Новини.LIVE розповів сам голкіпер ФК "Шахтар" Андрій Пятов.
Про вихід зі збірної
— У збірній України з футболу ви стали майже рекордсменом за кількістю зіграних матчів, проте залишили кар'єру в її складі цього літа. Чому пішли, а не зіграли ще декілька матчів, щоб очолити цей список?
— Давайте будемо говорити, як я себе почуваю. У мене велика родина. Я понад 15 років грав у збірній України. Коли у клубі (ФК "Шахтар". — Ред.), були вихідні — я їхав тренуватись у збірній. Я часто пропускав святкування чи події своєї родини, тому я вирішив, що пора побути з сім'єю та дітьми.
— Сімейні обставини покликали вас до завершення кар’єри?
— Я розумію, що велика конкуренція. Є багато футболістів, які вже досить відомі та готові до перемог. Можливо, десь я вже їм програю якусь конкуренцію, тому зрозумів, що пора.
— Чи розглядали ви варіант пограти ще, щоб очолити першість за кількістю зіграних матчів у збірній?
— Я не женуся за індивідуальними перемогами. Головне, щоб команда перемагала. Якщо я можу бути корисним для команди, навіть будучи амбасадором — значить я на своєму місці.
— Які у вас функції амбасадора збірної?
— Це переважно представницька діяльність: моральна та психологічна допомога. Мені запропонували зі збірної бути амбасадором і приїхати на гру. Це як обличчя команди, тим паче я був капітаном останні роки. Я пів життя провів у збірній України з футболу. Я всіх хлопців дуже добре знаю, якась частинка мене залишилась там, і я не можу зрадити та відлучитися зовсім.
— Яка у вас ситуація у ФК "Шахтар"?
— У мене чинний контракт до літа, а там якщо будуть сили й клуб бачить мене, як гравця, то будемо розмовляти та продовжувати. Якщо ні — буду думати інші варіанти.
— Якщо ні, які у вас плани на майбутнє? Чим ви будете займатися після футболу?
— За останні роки були важкі перемовини, але я залишився, і мені складно уявити що "ні", проте все може бути. Я розумію, що без футболу мені буде дуже важко, я планую залишатися у футболі. Я неодноразово говорив, що бачу себе тренером. Не знаю, чи тренером воротарів, чи команди — це залежить від мене. Потрібно пройти навчання, а далі вже визначатися.
— Ви хочете бути тренером збірної України?
— Я не загадую. Я поки гравець і думаю відповідно, як гравець.
Про початок повномасштабного вторгнення
— На початку війни ви говорили, що хочете йти захищати батьківщину, але один із товаришів вас відмовив...
— Тоді була така ситуація: я вивіз родину на захід, і в мене був сильний сплеск адреналіну. Я подзвонив своєму кумові та сказав, що хочу повернутися до Києва і вступити до тероборони. Він відповів: "І що ти тут будеш робити? Якщо ти можеш соціально допомогти — збирати кошти, доносити до всього світу, що у нас робиться. Кожен має робити свою справу". Ми з ним поспілкувалися і зрозумів, що маю робити свою справу — можу збирати кошти, робити аукціони, допомагати нашим бійцям.
— Хто із футболістів виявив бажання піти воювати?
— У команді ніхто, але всі виявили бажання допомагати. Володимир Єзерський виявив бажання воювати у теробороні. Юрій Вернидуб теж. Ми всі спілкуємося, допомагають чим можуть. Хлопці у команді зробили свій фонд і збирали кошти на бронежилети, я допомагав тим, хто виїжджав із Маріуполя, Запоріжжя. Ми з друзями оплачували їм харчування.
— Коли звільнять Донецьк, куди першочергово поїдете?
— Це не так легко, але ми віримо в наших хлопців і в нашу армію. У мене там будинок, тому я б хотів туди потрапити. Також хочу побачити "Донбас Арену" — це наша база.
— Хлопці сумують за базою у Донецьку?
— Це для нас як дім. Ми всі сумуємо. Я там провів сім років і планував жити все життя. Молоді футболісти, хто був в академії, але не встиг вийти на поле "Донбас Арени", дуже жалкують, що не встигли.
Життєві ситуації під час гри
— Які відчуття у вас, коли ви на лаві запасних і коли граєте, на прикладі чемпіонатів Європи?
— Кожен футболіст мріє грати, але не можуть грати всі 26, які є у заявці. Грають лише 11. На лаві запасних складніше, бо дуже багато емоцій. Коли ти граєш, ці емоції виходять на полі. Ми як 12 гравець: бігаємо, стрибаємо, підказуємо. У 2006 році я був молодий, грав за молодіжну команду і коли мене покликали грати за збірну, для мене це був крок вперед. А коли у 2021 році мене пандемія вибила з колії, то втратив місце в клубі та в збірній. Але я розумів, що втратив місце, бо є хтось краще готовий, тому я підтримував їх.
— Є образи на тренера, коли він обирає для виходу на поле із запасних футболістів не вас?
— Ми ж люди всі, це нормально. Ти почуваєш себе сильним і готовий грати, але вибір тренера — це його рішення, він відповідає за результат. Є у кожного емоції та хочеться довести, що ти найкращий.
— Після матчу можуть бути конфліктні ситуації, ви сваритеся в команді?
— Так, звісно. У мене прикладів багато. Бувало, що ми перший тайм погано граємо, починається перерва і ми дуже сильно сваримось: кричимо, лаємося. І це допомагає зібратися. Ми виходимо на другий тайм і виграємо гру. Інколи емоціям треба дати вийти на зовні.
— Найяскравіший приклад у вашій кар’єрі, коли ви лаялися із колегами?
— Ми грали із "Зорею" у Харкові, й ми програвали перший тайм 2:1. Нічого не виходило і ми йшли зі Степаненко Тарасом та дуже сварилися. Зайшли в роздягальню і на всю команду кричали, зайшов головний тренер Фонсека — теж висловився. Потім дав рекомендації, і ми вийшли і виграли 4:3. Такі моменти теж мають бути в нашому житті.
— З ким з українських зірок футболу ви спілкуєтеся, наприклад з Андрієм Шевченком? Вітаєте його на свята?
— Так, ми спілкуємося. Іноді він мені телефонує, питає, як справи, іноді я. На День народження Шевченка я зробив пост в Інстаграмі — привітав його. Коли така легенда з тобою спілкується — це приємно.
— Хто був найкращим тренером за вашу кар’єру?
— Тренери є двох категорій — це психолог і тактик. Якщо тренер добрий психолог і тактик, то це дуже добре. Є такі, що тактика хороша, хоч психолог не дуже, і за допомогою цієї якості у нього теж є результат. Найкращий тренер "Шахтаря" — це Луческу, бо він виграв найбільшу кількість матчів та найбільшу кількість титулів. Це і є показник. Тренерів оцінюють за результатами.
— Коли відбувався матч Україна — Швеція під час Євро-2020, Артем Довбик забив останній вирішальний гол. Які були емоції у вас як у футболіста?
— Я вибіг на поле, вітав його та обіймав. Це вибух емоцій. Коли на нього відбулася передача — я вже чекав, як м’яч влучить у ворота.
Україна після перемоги
— Якою ви бачите Україну після перемоги?
— Це європейська країна. Я багато був за кордоном і бачив, як там все починалося. Якщо взяти Польщу, вона за статистикою наздоганяє Німеччину, тому я дуже хочу, щоб наша країна розвивалася. Україна дуже багата, тому вона має навчитися цінувати те, що має, і тоді ми зможемо наздогнати всі країни Європи. У нас є багато чого, а головне — талановиті люди у всіх сферах.
— Ви своїх дітей плануєте віддавати у професійний спорт, а точніше у футбол?
— У мене три доньки та син, йому 3 роки. Взагалі хочу, щоб він став футболістом, але силувати не буду, якщо не захоче. Буває, граю з доньками.
Читайте Новини.LIVE!
